Позіхання корисне для здоров’я — причини позіхання

Позіхання більш заразне, ніж нежить. І досі ніхто точно не знає, що саме викликає позіхання, адже теорію нудьги можна перетворити на казку. Найпопулярнішим поясненням позіхання є гіпотеза про те, що так організм запитує кисень. Що таке позіхання насправді? Чи є часте позіхання симптомом хвороби? І чому позіхання заразне?

1. Позіхання: не нудьга, а нестача кисню
2. Центр позіхання
3. Позіхання: теорія будильника
4. Ранкове та вечірнє позіхання
5. Позіхання — його неможливо зупинити
6. Три фази позіхання
7. Позіхання як епідемія

Першим, хто зайнявся позіханням, був Гіппократ, який вважав, що «позіхання виганяє погане повітря з легенів і корисне в будь-який час доби». Ми позіхаємо в найрізноманітніших ситуаціях.

Ми знаємо, коли позіхаємо — коли втомилися, нудьгуємо, голодні, невпевнені в собі або навіть перед дуже важливим публічним виступом, але ми не знаємо, які причини позіхання і чому ми це робимо.

Протягом століть вчені висували більш-менш правдоподібні теорії, які досі не дають відповіді на всі питання про цей феномен.

Читайте також:

Позіхання: не нудьга, а нестача кисню

Сьогодні переважає думка, що саме тіло потребує більше кисню. Глибоке дихання діє як всмоктувальний насос. Кров краще насичується киснем і циркулює швидше, тиск і кількість серцевих скорочень збільшуються, а мозок краще насичується киснем. Це також пояснює, чому ми позіхаємо в ситуаціях, які не мають нічого спільного з нудьгою.

Зрештою, дефіцит кисню проявляється і в стресових ситуаціях, коли ми дихаємо трохи глибше. У гіпоксичній крові підвищується концентрація вуглекислого газу — позіхання рятує нас від отруєння.

На думку лікарів, саме з цієї причини деякі спортсмени позіхають перед важливим стрибком, вирішальним пострілом. Це навіть трапляється з парашутистами перед стрибком.

Але що змушує нас позіхати, наприклад, у день, коли ми нічого не робимо? Чому позіхання вважається ознакою нудьги?

Виявляється, коли ми сповільнюємось, організм збільшує вироблення оксиду азоту, який діє як отрута, подразнюючи стовбурові клітини мозку. Захищаючись від отруєння, мозок хоче більше кисню і провокує позіхання.

Центр позіхання

Є багато вказівок на те, що він знаходиться в нашому мозку, в гіпоталамусі. Тут розташовані кілька нейромедіаторів. Це спеціалізовані нервові зв’язки, які для ефективного функціонування організму та нервової системи виробляють нейрогормони (дофамін та окситоцин), адренокортикотропний гормон (АКТГ) та амінокислоту гліцин. Це — до певної міри — квінтесенція біохімічного функціонування нашого організму. Коли співвідношення між ними порушується, ми починаємо позіхати, тобто чим менше дофаміну в організмі, тим частіше ми це робимо.

Позіхання: теорія будильника

Її розробили вчені з Пенсильванії. Це схоже на те, що ми називаємо «більше кисню«. Згідно з «теорією будильника», ми позіхаємо, коли нам потрібно перейти від стану спокою до дії або коли нам потрібно діяти, хоча ми хочемо спати. Рефлекс позіхання виникає, щоб захистити нас від засинання.

Ранкове та вечірнє позіхання

Інші вчені припускають, що ранкове позіхання провокується надлишком АКТГ — гормону, концентрація якого зростає протягом ночі і досягає дуже високого рівня перед пробудженням. Але організм не терпить дисбалансу між нейрогормонами та гормонами. Тож надлишок АКТГ може пояснити той факт, що ми любимо потягнутися і довго позіхати після пробудження. Було знайдено й інше пояснення вечірньому позіханню — воно має на меті розтягнути легені, провітрити їх і підготувати організм до кількох годин сну, коли ми дихаємо неглибоко і рідше.

• Лікарі помітили, що люди, які перебувають у важкому стані, наприклад, після операції або аварії, взагалі не позіхають. Коли вони починають це робити, то одужують. Дехто навіть вважає, що перший позіх означає вихід з кризи.
• Часте позіхання характерне для епілепсії, мігрені, розсіяного склерозу і морської хвороби, а також виникає після відміни наркотиків або відмови від куріння.
• Позіхання повністю зникає у пацієнтів з хворобою Паркінсона або захворюваннями, що характеризуються нестачею дофаміну (це деякі ендокринні скарги, пов’язані з менопаузою).
• Немовлята позіхають протягом 12-го тижня внутрішньоутробного життя, незважаючи на те, що їхні легені не контактували і не будуть контактувати з повітрям до народження. Вважається, що таке позіхання збільшує об’єм легенів і адаптує їх до першого самостійного вдиху.
• У 1980-х роках американським вченим вдалося вивести шляхом численних генетичних схрещувань щурів, життя яких складалося лише з їжі та позіхання. Коливання рівня дофаміну, безпрецедентні для інших видів, були причиною такої незвичної поведінки.

Позіхання — його неможливо зупинити

Пригнічений позіх завжди незадовільний, і зазвичай через деякий час ми намагаємося позіхнути ще раз. Якщо ми частково зупинимо і це, то почнеться серія невдалих позіхань, яка — без варіантів — все одно закінчиться пристойним, глибоким позіханням, поєднаним зі своєрідним ритуалом. Але для цього організм має виробити своєрідний «позіхальний коктейль». Він складається з низки хімічних речовин, які непомітно циркулюють у нашому організмі. Коли дофамін, серотонін, оксид азоту, окситоцин і гормон АКТГ — в хитких пропорціях, звичайно, — зустрічаються, ми повинні позіхнути.

Три фази позіхання

• Тривалий вдих: іноді супроводжується не тільки хрипким набором повітря в легені, але й індивідуальною «гімнастикою». Багато хто тягне, а інші інтенсивно чухають голову, боки або живіт. Рот широко відкривається, щелепа низько опускається. Це триває 4-6 секунд. За цей короткий час повітря втягується в легені одночасно через рот і ніс, який смішно кривиться. Крила ніздрів нахиляються вгору. Невидимі частини носа і горла максимально розширюються, щоб пропустити якомога більше повітря. Язик подовжується і трохи висувається вперед. Діафрагма опускається, і легені наповнюються повітрям. Грудні м’язи також напружуються. Кров’яний тиск і частота серцевих скорочень зростають.
• Затримка дихання: зазвичай це робиться з широко відкритим ротом. Це триває 2-4 секунди. При цьому м’язи шиї напружуються, очі примружуються і сльозяться, а в роті з’являється більше слини, тому що широке відкриття рота стимулює роботу слинних залоз. Зазвичай ми відчуваємо себе дуже приємно. Коли рот широко відкритий, а горло і ніздрі максимально розтягнуті, до нас доходить більше запахів — нюх загострюється.
• Видих: це остання фаза позіхання. Повітря швидко виштовхується з легенів. Всі м’язи розслабляються, і рот закривається сам собою. Іноді це супроводжується гучним клацанням зубів. Голосові зв’язки, приведені в рух потоком повітря, починають вібрувати і видавати дивні звуки. Іноді це зітхання, іноді ми вигукуємо: Аааааа

Позіхання як епідемія

Позіхають усі ссавці, а також риби та птахи. Тварини позіхають перед полюванням або залицянням, риби і птахи позіхають, щоб налякати суперника або захистити свою територію. Деякі види, особливо собаки і великі коти, позіхають колективно, майже завжди одночасно, але вони не заражають позіханням інших. Це типово людська риса. Ми заражаємося не тільки один від одного, але й від інших видів — зазвичай від наших власних собак і котів. Вони, з іншого боку, не реагують на наше позіхання.

Якщо у великій групі людей хтось починає позіхати, інші одразу ж починають його наслідувати. Вважається, що найсильнішим стимулом, який запускає цю ланцюгову реакцію, є вигляд зморщеного носа і сльозяться очі. Деякі вчені навіть стверджують, що частіше позіхають люди з шизофренічними рисами і ті, у кого сильно розвинена емпатія. Немовлята і маленькі діти позіхають «для себе», щоб потренувати легені. До двох років — поки в їхньому мозку не сформуються особливі нейронні зв’язки — вони не реагують на наше позіхання. Однак після цього вони приєднуються до решти представників свого виду.