Кардіомегалія — це збільшення серця, але це не хвороба сама по собі, а симптом, який виявляється на візуалізаційних дослідженнях. До неї призводить низка станів, і варто з’ясувати, які недуги можуть спричинити надмірне збільшення серця. Чи можна вилікувати кардіомегалію?
- Захворювання, які можуть призвести до кардіомегалії
- Кардіомегалія: фактори ризику та профілактика
- Кардіомегалія: можливі ускладнення
- Виявлення кардіомегалії не потребує складних тестів
- Кардіомегалія: лікування
Кардіомегалія — це не окрема хвороба, а симптом, який може виникати при багатьох захворюваннях, не тільки серцево-судинної системи, і часто асоціюється з серцевою недостатністю як симптом або причина. Поширеність кардіомегалії залежить від віку: у віці до 30 років приблизно 8% чоловіків і 5% жінок мають кардіомегалію; після 70 років — 33% і 49% відповідно. Виявлення збільшення серця не вимагає складного обстеження. Варто пам’ятати, що кардіомегалія має багато несприятливих наслідків, включаючи дуже небезпечні емболічні зміни (інсульти) або порушення ритму, які можуть спричинити зупинку серця і смерть. Тому дуже важливо запобігати захворюванням, які викликають кардіомегалію, а якщо вони виникли, лікувати їх належним чином.
Розмір серця залежить від багатьох факторів, наприклад: віку, статі, статури, способу життя, дефектів грудної клітки. Однаковий розмір цього органу у двох різних людей не обов’язково означає, що вони обидва мають правильний розмір, при оцінці серця враховується стать і маса тіла, важливо, щоб цей орган був пропорційний фігурі людини і, таким чином, перекачував кров адекватно ефективно відповідно до потреби в ній.
Причиною збільшення серця є примушування його працювати занадто багато по відношенню до його можливостей, тобто перевантаження. Його спричиняють надмірні фізичні навантаження (деякі спортсмени-змагальники), коли м’язові вимоги непропорційні робочим можливостям серця, а також багато захворювань, спільною рисою багатьох з яких є утруднення кровотоку по судинах.
Перевантаження серця викликає подвійну реакцію на нього, залежно від того, чи це перевантаження об’ємом, чи перевантаження тиском. Якщо серцю доводиться перекачувати надмірний об’єм крові (об’ємне перевантаження), як, наприклад, при вадах клапанів, коли кров втягується у шлуночки і збільшений об’єм перекачується в наступній систолі, відбувається скоріше розтягнення його стінок. Якщо, з іншого боку, збільшується опір, який вона повинна подолати, тобто тиск, що створюється, повинен бути вищим (перевантаження тиском), наприклад, через гіпертонію, розширення відбувається за рахунок збільшення м’язової маси серця (так звана концентрична гіпертрофія).
Всупереч тому, що можна подумати, збільшення серця зовсім не є бажаним і не покращує роботу цього органу. У разі об’ємного перевантаження і розтягування збільшується об’єм шлуночків, але структура м’яза не змінюється, тому порушується співвідношення об’єму шлуночків до м’язової маси. Збільшення енергії, необхідної для перекачування потрібної кількості крові, не задовольняється, і серце стає неефективним. Концентрична гіпертрофія (тобто збільшення м’язової маси), спричинена перевантаженням тиском або вродженими захворюваннями, також є шкідливою; у багатьох випадках гіпертрофія міокарда є наслідком занадто поганої роботи серця, яку організм намагається компенсувати збільшенням своєї маси. Погіршення роботи серця в цьому випадку має іншу причину, ніж при об’ємному перевантаженні. Тут товста стінка шлуночка перешкоджає повній діастолі, збільшуючи порожнини, крові, що повертається до серця, нікуди текти, в результаті чого зменшується кількість крові, що досягає артерій, навіть якщо ємність м’яза збережена.
Читайте також:
Захворювання, які можуть призвести до кардіомегалії
Причини збільшення серця дуже різноманітні, це можуть бути вроджені захворювання, а також хвороби, які розвиваються протягом життя, захворювання не тільки серця, але й інших органів.
Типові серцеві причини кардіомегалії включають
- серцеву недостатність
- клапанні регургітації, в цьому випадку серце перекачує більший об’єм крові, коли вона повертається до шлуночків під час діастоли,
- клапанний стеноз, коли більша робота пов’язана з подоланням додаткового опору на шляху крові, що відтікає,
- дефекти витоку, тобто наявність аномальних отворів у серці, які спричиняють перетікання крові між правою та лівою частинами серця і збільшують кількість крові, що протікає через серце,
- гіпертонія,
- Типовим симптомом гіпертрофічної кардіоміопатії є збільшення серця. Збільшення серця часто є її єдиним симптомом, воно пов’язане з надмірним розвитком серцевого м’яза і несе багато несприятливих наслідків, наприклад, може виникнути ішемічна хвороба серця. Це відбувається через те, що коронарні судини занадто малі і не можуть забезпечити достатнє кровопостачання по відношенню до збільшеної маси серцевого м’яза. Гіпертрофічна кардіоміопатія — це генетичне захворювання, яке зустрічається досить рідко, приблизно у 0,2% населення,
- дилатаційна кардіоміопатія, при якій серце збільшується в результаті збільшення об’єму порожнин серця, без збільшення серцевого м’яза, що призводить до порушення серцевої діяльності та систолічної дисфункції. Існує багато причин цього захворювання, наприклад, генетичні мутації, міокардит в анамнезі, токсини (алкоголь, хіміотерапія), деякі з яких залишаються невідомими,
- післяпологова кардіоміопатія, яка є різновидом дилатаційної кардіоміопатії,
- легенева гіпертензія, тобто підвищення тиску в легеневій артерії (судині, що виходить з правого шлуночка),
- міокардит,
- перикардіальна рідина, на рентгенограмі грудної клітки силует серця виглядає збільшеним, але насправді таке зображення створюється через накопичення рідини, що розтягує перикардіальну сумку, після видалення рідини зображення серця залишається нормальним,
До екстракардіальних причин кардіомегалії відносяться
- ожиріння і пов’язану з ним гіпертонію,
- захворювання легенів — астма, ХОЗЛ,
- анемія,
- захворювання щитовидної залози — гіпотиреоз і мікседема
- захворювання гіпофіза — акромегалія,
- гемохроматоз та інші хвороби накопичення, такі як амілоїдоз,
- прогресуюча ниркова недостатність,
- цукровий діабет
- захворювання сполучної тканини,
- змагальна спортивна діяльність,
Кардіомегалія сама по собі є симптомом, і дуже часто вона залишається невиявленою або виявляється випадково, але іноді теж може викликати певний дискомфорт. Зазвичай це пов’язано з наявністю захворювання, яке є причиною збільшення серця, і саме ці симптоми є домінуючими. Часто воно супроводжується задишкою, порушенням серцевого ритму та відчуттям нерівномірного серцебиття, набряками, болем у грудях, непритомністю, запамороченням. Всі ці симптоми можуть свідчити про наявність небезпечних для життя захворювань, тому при їх появі необхідна консультація лікаря.
Кардіомегалія: фактори ризику та профілактика
Ризик збільшення серця безпосередньо пов’язаний з ризиком захворювань, які його викликають, тому наш спосіб життя і лікування станів, які можуть його викликати, є важливими, якщо ми хочемо захистити себе від цього стану. Таким чином, регулярний контроль артеріального тиску, особливо у людей з гіпертонією, лікування ішемічної хвороби серця, лікування захворювань щитовидної залози і легень, контроль діабету, рівня холестерину — все це необхідно. Проте, важливим є здоровий спосіб життя, який реалізується за допомогою простих заходів, таких як відмова від куріння та уникнення пасивного куріння, відмова від вживання алкоголю та фізична активність. На жаль, існують умови, які ми не можемо контролювати, в основному це вроджені захворювання, такі як: гіпертрофічна кардіоміопатія, виявлена у родичів, вроджені вади серця — пороки клапанів, аномалії з’єднання порожнин серця. У цих випадках важливо знати про наявність цих недуг у родині і при появі тривожних симптомів звернутися до лікаря та повідомити йому про наявність таких захворювань у родичів.
Кардіомегалія: можливі ускладнення
Кардіомегалія, хоча і є симптомом, сама по собі також може призвести до певних наслідків, тому важливо запобігати і лікувати захворювання, які її викликають, щоб ускладнення не виникли або були значно відтерміновані. Серед можливих наслідків — серцева недостатність (хвороба може бути як причиною, так і наслідком збільшення серця), периферична емболія, тобто утворення тромбів у збільшених порожнинах серця, які потім потрапляють до мозку, викликаючи інсульт, або до коронарних судин, викликаючи серцевий напад. Найнебезпечнішим ускладненням є раптова зупинка серця і смерть, це відбувається тому, що іноді кардіомегалія викликає небезпечні аритмії, коли серце б’ється занадто швидко або занадто повільно, роблячи скорочення неефективними.
Виявлення кардіомегалії не потребує складних тестів
Первинним обстеженням для визначення збільшеного силуету серця є рентгенографія грудної клітки, на якій оцінюється так званий серцево-легеневий індекс, тобто відношення ширини серця до всього поперечного розміру грудної клітки. Якщо це співвідношення перевищує 0,5, тобто силует серця більший за половину розміру грудної клітки, вважається, що воно збільшене. Захворювання також можна виявити або запідозрити на основі інших досліджень: для кардіомегалії характерні певні особливості ЕКГ — це переважно високі рефракції в прекордіальних відведеннях, підтвердження яких полегшує розрахунок так званого індексу Соколова. Аналогічно, ішемічні ознаки на ЕКГ або порушення провідності у шлуночку можуть бути діагностичними і викликати підозру на збільшення серця. Ще одним важливим дослідженням є ехокардіографія, так зване відлуння серця, яке не тільки дозволяє точно оцінити збільшення і визначити, яка частина серця уражена, але і діагностувати численні причини цього стану. Ще однією перевагою ехокардіографії є те, що тяжкість стану можна об’єктивно дослідити і контролювати. Інший тест, тест з фізичним навантаженням, оцінює роботу серця під час фізичного навантаження і діагностує будь-яку ішемію, що супроводжує збільшення серця. Інші візуалізаційні тести включають комп’ютерну томографію та магнітно-резонансну томографію, остання з яких використовується рідко, але, тим не менш, є дуже точною, і завдяки їй, як і у випадку з ехокардіографією, можна
Кардіомегалія: лікування
Найважливішою метою діагностики кардіомегалії є визначення причини її виникнення. Це важливо насамперед для призначення відповідного лікування, оскільки специфічного лікування кардіомегалії не існує і терапевтичний процес спрямований на боротьбу з її причинами. Для фармакологічного лікування доступно багато препаратів, наприклад, діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, блокатори ангіотензинових рецепторів, блокатори В-адренорецепторів та багато інших. Вони застосовуються при різних серцево-судинних захворюваннях і різними способами покращують функцію серцево-судинної системи, гальмують прогресування хвороби і, зрештою, виліковують її. Ми можемо використовувати вищезгадані препарати при гіпертонії, серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця або міокардиті.
Подібне лікування застосовується і при гіпертрофічній кардіоміопатії, але тут лікування спрямоване лише на те, щоб зупинити прогресування хвороби і зменшити вираженість симптомів, оскільки вилікувати причину захворювання неможливо.
Іноді необхідне хірургічне втручання; у випадку гіпертрофічної кардіоміопатії проводяться такі процедури, як міектомія, тобто висічення частини міжшлуночкової перегородки, і спиртова абляція міжшлуночкової перегородки (виконується черезшкірно), обидві з яких спрямовані на зменшення товщини міжшлуночкової перегородки і поліпшення функції лівого шлуночка.
При клапанних вадах (стеноз або регургітація) і аномальних з’єднаннях порожнин серця основним методом лікування є хірургічне втручання — кардіохірургічне або ендоваскулярне, і зазвичай рішення про втручання приймається, якщо вада викликає тривожні симптоми або погіршується.
Іноді захворювання серця, що спричиняють кардіомегалію, неможливо вилікувати за допомогою фармакологічних та хірургічних втручань, і тоді єдиним варіантом залишається трансплантація серця. Інші терапевтичні варіанти застосовуються у випадку кардіомегалії несерцево-судинного походження, і тоді фармакологічне лікування включає, залежно від причини, діабет, захворювання сполучної тканини, щитовидної залози, гіпофіза, легень. На жаль, захворювання щитовидної залози або гіпофіза іноді вимагають хірургічного втручання.
