Загальна анестезія, розмовна назва — наркоз, означає повну і оборотну втрату свідомості, викликану введенням анестезуючих препаратів. Вони викликають сон (гіпноз), забуття (амнезію), усунення болю (аналгезію), пригнічення спинномозкових рефлексів (арефлексію) і м’язового тонусу. Це дозволяє проводити безболісні хірургічні операції.
- Загальна анестезія (наркоз): препарати, що використовуються (анестетики)
- Загальна анестезія (наркоз): види
- Як працює загальна анестезія (наркоз)?
- Загальна анестезія (наркоз): ускладнення
Загальна анестезія, або наркоз, тимчасово пригнічує центральну нервову систему, але зберігає функцію центрів, які підтримують життя пацієнта. Лікар, який проводить анестезію, називається анестезіологом, препарати, що вводяться, — анестетиками, а вся медична спеціальність — анестезіологією. Існують наступні фази анестезії — індукція, підтримання та виведення з наркозу. Вони залежать від віку пацієнта, типу операції, супутніх захворювань і досвіду анестезіолога.
Епідуральна анестезія
Ми розвиваємо наш сервіс шляхом показу реклами.
Блокуючи рекламу, ви заважаєте нам створювати цінний контент.
Вимкніть AdBlock та оновіть сторінку.
Загальна анестезія (наркоз): препарати, що використовуються (анестетики)
- анестетики для сну (бензодіазепіни (наприклад, мідазолам), барбітурати (наприклад, тіопентал), етомідат, кетамін, пропофол)
- опіоїди (фентаніл, альфентаніл, суфентаніл, реміфентаніл, морфін)
- міорелаксанти (атракурій, цис-атракурій, панкуроній, рокуроній, векуроній та сукцинілхолін).
Інгаляційні анестетики включають
- закис азоту
- десфлуран
- енфлуран
- ізофлуран
- севофлуран
- галотан
Важливо знати, що ідеальний анестетик повинен швидко викликати втрату свідомості, мати знеболюючий ефект, забезпечувати стабілізацію серцево-судинної системи, м’язову релаксацію, не викликати пригнічення дихання і не накопичуватися в організмі.
Загальна анестезія (наркоз): види
Розрізняють інгаляційний наркоз, внутрішньовенний наркоз і комплексний наркоз.
Інгаляційна анестезія — анестезуючі гази використовуються для індукції та підтримки. Індукція анестезії досягається введенням газу — найчастіше севофлурану, який не має подразнюючої дії на дихальні шляхи. З іншого боку, для підтримки анестезії використовується інгаляційний анестетик у суміші кисню та повітря. Внутрішньовенна анестезія — як індукція анестезії, так і підтримка анестезії досягається за допомогою внутрішньовенних препаратів. Всі внутрішньовенні анестетики можна використовувати для індукції, тоді як для підтримки найчастіше застосовують пропофол. На додаток до цього також можливе використання снодійних, анальгетиків і, за необхідності, міорелаксантів. Комплексна анестезія на сьогоднішній день є найбільш поширеним видом анестезії. Він вимагає використання інгаляційних і внутрішньовенних препаратів. Це дозволяє зменшити їх дозування, тим самим знизити їх токсичність і ризик побічних ефектів.
Як працює загальна анестезія (наркоз)?
Перед введенням в анестезію пацієнту необхідно провести моніторинг — встановити електроди ЕКГ, пульсоксиметр (повідомляє про насичення артеріальної крові киснем і частоту пульсу) і манжету для вимірювання артеріального тиску. Потім пацієнту вводять 100% кисень через маску протягом 2-3 хвилин. Це так звана преоксигенація — вона забезпечує пацієнта кисневим запасом на випадок складної інтубації. На наступному етапі вводять внутрішньовенно препарат (барбітурат, етомідат, пропофол), але севофлуран можна використовувати і інгаляційно.
Варто пам’ятати, що перед комплексною анестезією вводять анальгетик з групи опіоїдів — зазвичай фентаніл. Після зникнення циліарного рефлексу дихання проводять вручну через маску. Якщо воно ефективне — вводять міорелаксант. Це робиться для того, щоб досягти розслаблення м’язів щелепи, глотки і гортані, щоб пацієнта можна було інтубувати. Поки релаксант не подіяла, замісне дихання здійснюється вручну через маску. Через 1-3 хвилини пацієнта інтубують. Після інтубації визначається положення ендотрахеальної трубки шляхом аускультації легень і перевірки кривої капнографії. Потім ендотрахеальну трубку фіксують, а пацієнта підключають до апарату ШВЛ.
Для підтримання анестезії анестетик вводиться інгаляційно або внутрішньовенно. Крім того, залежно від супутніх захворювань пацієнта та обсягу операції, моніторинг може бути розширений до вимірювання центрального венозного тиску, інвазивного вимірювання артеріального тиску або встановлення сечового катетера. Потім пацієнта розміщують на операційному столі — відповідно до операції, яку потрібно виконати. Перед тим, як оператор зробить розріз шкіри, анестезіолог зазвичай поглиблює анестезію — це залежить від індивідуальних потреб пацієнта, а також від типу хірургічного подразника. Варто знати, що симптомами занадто неглибокої анестезії є тахікардія, підвищення артеріального тиску, поява самостійного дихання, пітливість, сльозотеча, розширення зіниць або спонтанні рухи.
Ближче до кінця операції введення внутрішньовенних анестетиків поступово зменшується — так само знижується концентрація анестезуючих газів, поки їх подача не припиняється повністю. Одночасно з цим збільшується подача свіжих газів і пацієнту надається 100% кисневе дихання під контролем. Крім того, у деяких пацієнтів необхідно використовувати препарати, які відміняють дію раніше введених міорелаксантів. Після того, як пацієнт дихає самостійно, відсмоктують надлишкові виділення з рота і горла і видаляють ендотрахеальну трубку. Після цих етапів пацієнта переводять у так звану «палату відновлення» для спостереження і виключення наявності можливих ускладнень, що загрожують життю.
Загальна анестезія (наркоз): ускладнення
Загальні анестетики впливають на весь організм, тому їхні побічні ефекти можуть бути як обмеженими, так і системними.
Найпоширенішими ускладненнями загальної анестезії є ускладнення з боку органів дихання та кровообігу.
Респіраторні ускладнення зазвичай пов’язані з гіпоксією (кисневою недостатністю). Вона виникає внаслідок порушення дихання через маску. Проявляється падінням сатурації, ціанозом і тахікардією або брадикардією. Якщо її не лікувати, вона призводить до смерті.
Ще одним респіраторним ускладненням є ядуха (аспірація шлункового вмісту). Найчастіше викликається блюванням під час індукції анестезії. Проявляється бронхоспазмом, падінням сатурації і, зрештою, набряком легенів. Варто пам’ятати, що зригування може виникати і під час операції (безсимптомно), а також при виведенні з наркозу.
Причиною ускладнень з боку системи кровообігу зазвичай є крововтрата та передозування або недодозування введених препаратів. Ці ускладнення зазвичай проявляються у вигляді падіння артеріального тиску, тахікардії і навіть асистолії.
Інша група ускладнень загальної анестезії пов’язана з положенням пацієнта на операційному столі — зазвичай це стосується очей і плечового сплетіння, що може проявлятися у вигляді порушень зору і паралічів нервів.
Крім того, ще одним відносно поширеним ускладненням є пошкодження зубів під час інтубації.
Не слід забувати про анафілаксію, яка трапляється з частотою від 1:6 000 до 1:20 000 анестезованих пацієнтів. Її може викликати практично будь-який препарат, але найчастіше її спричиняють міорелаксанти, засоби для затінення та антибіотики. Він може проявлятися як кропив’янка на шкірі, а також як шок, що закінчується зупинкою серця.
Дуже важким, але також рідкісним (зустрічається у 1:50 000-1:100 000 дорослих) ускладненням загальної анестезії є злоякісна гіпертермія. Це захворювання успадковується за аутосомно-домінантним типом і виникає внаслідок дефекту метаболізму скелетних м’язів, який пов’язаний з порушенням клітинного обміну кальцію. Тригерний фактор призводить до ригідності всіх посмугованих м’язів, швидкого підвищення температури тіла та артеріального тиску, гіпоксії, гіперкапнії і, зрештою, до молочнокислого ацидозу та рабдоміолізу з міоглобінурією і синдромом розчавлювання. Смертність від цього ускладнення становить приблизно 15%. Варто пам’ятати, що тригерами злоякісної гіпертермії є всі інгаляційні анестетики та сукцинілхолін, а також алкоголь та інші стимулятори.
Читайте також:
